Дружина пропонує піти до психолога: відчуваю образу, не вірю в терапію і боюся залишитися винним. Що робити?

Добрий вечір! До психолога можна звернутися не для того, щоб з’ясувати, хто винен або в кому проблема, а щоб мати місце, де можна досліджувати себе. Не обов’язково вірити, що терапія змінить життя. Можна сумніватися, ставити питання і прямо говорити: “мені здається, ви зараз будете кивати й питати, що я відчуваю”. Сам похід до психолога не означає, що ви погодилися з тим, що проблема у вас. Можна просто спробувати й подивитися, чи допоможе ця розмова краще зрозуміти себе і те, що відбувається зараз у стосунках

Розумію вас. Тут питання можливо стоїть в тому, що чи відчуваєте ви потребу в допомозі психолога саме вам, або можливо краще вам обом почати парну терапію з дружиною. Тут потрібно зрозуміти саме вашу потребу. Ви пишете, що не відчуваєте почуттів, можливо це і є саме запит для роботи з психологом, тому що якщо ви не розумієте, що відчуваєте, то це може бути для вас корисним, тому що людина взагалі коли розуміє свої почуття, живе більш повно і усвідомлено, тому це і є як би питання до вас, чи хочете ви зрозуміти себе і пізнати себе, таким чином і буде вам більш зрозуміло, що відчуває і хоче ваша дружина.

Вітаю. Так, до психолога важливо йти зі свого власного бажання, а не тому, що це потрібно комусь іншому, навіть якщо це дружина. Але важливо й те, що вам не все одно. Це говорить про ваші почуття та про цінність для вас цих стосунків. І якщо ви все ж ідете до психолога, важливо знайти свій власний інтерес - у першу чергу до себе. Дуже цікаво насправді досліджувати: «А що я відчуваю?». Це і є частина емоційного інтелекту. Самі емоції нічого не вирішують. А от те, що за ними стоїть, - наші потреби, бажання, важливі для нас речі - це вже те, що варто усвідомлювати. І далі, якщо потрібно, діяти. А це вже про свободу вибору.

Вітаю вас! Мені здається, у вашій історії питання навіть не стільки в тому, чи вірите ви в психологів, чи ні. Значно цікавіше інше: "Чому спокійна пропозиція дружини звернутися до психолога так сильно вас зачепила?". Ви одразу почули в ній щось на кшталт: «Зі мною щось не так», «я поганий чоловік», «проблема в мені». І тому природною реакцією могла стати образа. Але якщо подивитися на те, що ви самі пишете, дружина, схоже, говорить не про те, що ви «поганий». Вона бачить, що між вами щось змінилося: ви приходите додому, мовчите, йдете в телефон, відповідаєте «та норм», а вона вже майже перестала питати. Ви самі пишете, що стали схожими на сусідів, при цьому ви говорите дуже важливу річ: «Я і так не знаю, що я відчуваю». Можливо, саме з цього і варто почати, якщо ви все-таки вирішите звернутися до психолога. Не з пошуку того, хто винен, і не з визнання, що «проблема в мені», а зі спроби зрозуміти, ЩО З ВАМИ ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ. Психолог не потрібен для того, щоб довести хто прав, а хто ні. До психолога ви можете прийти просто з питанням: «Я не розумію, що зі мною відбувається. Я бачу, що віддалився від сім’ї, але не розумію чому», а можете поки не йти, якщо ви не відчуваєте потребу в тому, щоб почати розібратися з цією ситуацією. Психотерапія справді не дуже працює як покарання або як спосіб виконати вимогу іншої людини. Та на мою думку, можливо, варто поговорити з дружиною не про психолога, а про те, що стоїть за її пропозицією. Чого саме їй не вистачає у ваших стосунках? Що вона бачить і відчуває поруч із вами? І що відбувається з вами, коли ви приходите додому і вам хочеться лише мовчати та бути в телефоні? Можливо, це буде значно важливіша розмова, ніж питання «хто з нас правий». З повагою юнгіанський терапевт Карась А.

Вітаю. Скоріш за все те, що дружина запропонувала звернутися до психолога каже про її бажання діалогу і надію налагодити ваші стосунки. Ви дійсно можете бути дуже хорошою людиною і одночасно з цим те, що ви описуєте більше схоже на функцію, ніжна близькі стосунки, в яких є довіра, ніжність і тепле спілкування. Можливо саме цього наповнення дружині і не вистачає, аби відчувати ваш шлюб щасливим. З мого досвіду консультування і терапії пар можу сказати, що в 90% випадків відповідальність за проблеми лежить на обох партнерах. І, чесно кажучи, визнання наявності проблеми вже є 1-м кроком до її вирішення. Бо коли людина вважає, що або проблеми не існує, або в ній винні всі окрім самої людини, тоді вона власними руками позбавляє себе можливості щось змінити, адже не можна вплинути на те, до чого не маєш жодного стосунку. Риторичне запитання «Я що хворий?» зазвичай свідчить про роздратування, злість і навіть безсилля перед проблемою, яку дуже хочеться ігнорувати. Взагалі люди з діагнозами ходять до психіатрів і це теж окей, бо нормально звертатися за професійною допомогою, коли дійсно її потребуєш. До психологів тим часом ходять виключно психічно здорові люди, а до психотерапевтів можуть ходити і перші, і другі, але діагностувати розлади чи виписувати пігулки психотерапевт все одно не має права, бо для цього потрібна медична, а не психологічна освіта. Не вірити в ефективність психотерапії є Вашим повним правом, більше того — вона не є панацеєю чи «чарівною пігулкою» і далеко не всім потрібна. Можливо можна почати з чесної і відвертої розмови з дружиною проте які проблеми, на її думку, наразі присутні у ваших стосунках. За можливості без звинувачень, криків, впертого ігнорування чи згадування всіх минулих факапів партнера. Тут справді важливо визнати, що є проблема і що частково саме Ви за неї відповідальні, бо тільки тоді відкриються двері до реальних змін на краще 🚪