Не можу відмовляти

Добрий вечір! Причини, чому буває складно відмовляти, у всіх різні: хтось боїться образити людину, комусь важко, коли ним незадоволені, хтось після “ні” відчуває провину. Можна пригадати останню ситуацію, коли хотіли відмовити, але погодилися. Що ви тоді подумали? Що могло статися, якби ви відмовили? Чи є люди, яким вам легше сказати “ні”? Наступного разу можна спробувати не відповідати одразу, дати собі час подумати, чи хочете ви взагалі погоджуватися. Почати можна з тих ситуацій, де сказати “ні” трохи простіше

Вітаю. За тим, що ви не можете сказати «ні», може стояти багато різних факторів. Важливо вже те, що ви це усвідомлюєте і бачите як свою зону росту. Це може бути цікавий, хоч і непростий шлях - дослідити, чому саме вам так страшно чи соромно сказати «ні». Там може бути і страх осуду, і те, що було вкладено батьками та соціумом: що відмовляти - некрасиво, нечемно, що потрібно бути зручною для інших. Але за всім цим є ви - ваші бажання, почуття та ваші особисті межі. Запрошую вас до себе. Буде цікаво разом у цьому розібратися.

Вітаю! Говорити "ні" може бути складно, коли ми намагаємось бути хорошими для когось, боючись втратити людину після відмови. Також відмовляти комусь на свою користь може бути складно, якщо ми не можемо вибудувати кордони у стосунках, бо тоді зʼявитесь саме ви у них і вас почнуть помічати як особистість, це може теж викликати страх, і як наслідок, викликати захисні механізми психіки, тобто неможливість сказати "ні". Можливо колись у дитинстві, у батьківсько-дитячих відносинах ви не могли себе проявляти, тому зараз виникає така ситуація у вашому житті. Якщо потрібна допомога, звертайтесь в особисті. Працюю в методі юнгіанського аналізу.

Вітаю! Дякую за ваше запитання! Щоб допомогти вам знайти відповідь на це питання, я б почала з одного важливого запитання до себе: «Коли ви кажете, що не вмієте казати "НІ", чого саме ви боїтеся?» Відмовляти людям дійсно буває дуже складно, адже в цей момент піднімається багато різних почуттів. Здатність казати «ні» — це вміння проявляти здорову агресію, відстоювати власні кордони та виявляти стійкість. Це не вроджена риса характеру, а навичка, яку можна й потрібно розвивати. Можливо, вам стане в пригоді таке опорне послання: Коли ми кажемо «НІ» іншим, ми кажемо «ТАК» собі. З повагою Карась А. юнгіанський психотерапевт

Вітаю. Прям вставлю сюди текст свого допису з Instagram: Надмірна ввічливість Ми з клієнтами дуууже часто працюємо з темою конфлікту «ввічливість-прямота», незалежно від того, з яким запитом вони до мене звернулися. Більшість з нас ввічливі і це не дивно, адже зростали з переконаннями а-ля «егоїзм — це погано», «треба бути чемними», «дівчину прикрашає скромність», тощо👸 На сесіях, пояснюючи клієнтам суть конфлікту між ввічливістю і прямотою, я зазвичай наводжу метафору дитячої гойдалки, що нагадує Терези; де є 2 крайніх точки, а посередині (в місці кріплення) знаходиться асертивність — вміння відверто і спокійно казати те що думаєш, відмовляти, висловлювати власні бажання відкрито ⚖️ Ця гойдалка — ілюстрація того, як ми поводимося з нашим агресивним імпульсом. Одна крайність — це умовна Білосніжка: радикально добра, радісна, терпляча, ласкава і слухняна; інша крайність — зла мачуха, яка заздрить, наказує, кричить, лютує і вбиває. А баланс десь посередині 🍎 Перекоси сторону ввічливості — це про неможливість проявити злість назовні через велику кількість страху: страху бути не прийнятим, страху відмови, страху здатися якимось не таким, страху бути незручною, страху когось обтяжити, страху бути «поганою» людиною, страху спричинити конфлікт 😱 Надмірно ввічливим людям важко казати комусь «ні», ставити прямі незручні питання, їм взагалі складно бути незручними (для інших, але не для себе). Супер ввічлива людина буде продовжувати розмовляти зі знайомим, якого випадково зустріла на вулиці в той час, як запізнюється на зустріч. Буде обирати чужий комфорт, а не свій власний, бо «я» — остання літера в алфавіті» 🥺 Здоровий агресивний імпульс, який можна було б перетворити на слова «вибач, будь ласка, я запізнююсь», «правда не зможу, бо маю інші плани» чи «я б хотіла інакше» пригнічується і перетворюється на аутоагресію різних форм: токсична самокритика, почуття провини, selfгарм, РХП, роздирання шкіри, виривання волосся, мордування себе в спортзалі, ненависть до себе та інші страждання 👹 В психотерапії, досліджуючи і свою «погану» сторону теж, людина стає здатною поводитися асертивно. Це відбувається поступово і часто не швидко, адже базові налаштування не виправиш за тиждень чи місяць 🫶 (с) психотерапевтка Олександра Кравченко