Як пережити втрату

Добрий день. По-перше, прийміть мої співчуття. Втрата близької людини— це завжди неймовірно важко. Взагалі в нормі психіка типу має впоратися з горюванням за рік. Перші 2 тижні— це період гострого горя, тому вони в будь-якому варіанті будуть найболючішими і якраз їх Ви наразі переживаєте. Той тотальний капець, що зараз коїться і в світі, і в нашій країні є додатковим стресовим фоном і може ускладнювати Ваш стан ще більше. Тому якщо через втрату бабусі Ви прям стали гірше функціонувати— гірше спати, гірше їсти, не виходить нормально працювати— тоді є сенс звернутися до психіатра за діагностикою. В разі потреби лікар призначить Вам пігулки для того, щоб допомогти фізичному організму на біохімічному рівні. Ну, і робота з психотерапевтом завжди буде допоміжною. В психотерапії Ви не пройдете горювання швидше, але з професійною підтримкою воно точно проходитиме легше. Тому за бажання звертайтесь. Десь тут теж було запитання про втрату і я там у відповіді навіть прописала задачі, які людина зазвичай має пройти впродовж року після втрати. Також допомогти можуть підтримка друзів, помірні фізичні навантаження, прогулянки на свіжому повітрі, розмови з людьми, що вже проживали подібний досвід, перероблення своїх почуттів через творчість, усвідомлення вашого зв’язку з бабусею, дотримання звичної рутини та пошук нових сенсів. Бережіть себе і ще раз прийміть мої щирі співчуття 🫶

Щиро вам співчуваю. У вашому запитанні "як зібрати себе докупи" відчувається, як ви шукаєте спосіб витримати цей біль. Зараз можна дати собі право бути розгубленою, потребувати допомоги й не знати, що робити далі. Десять днів зовсім небагато після такої втрати. Виснаження, порожнеча, відсутність бажань і труднощі зі звичними справами можуть супроводжувати горювання. Зараз можна зменшити вимоги до себе-сил на роботу й плани справді може бракувати. Можливо, ви чули про стадії горювання -заперечення, -гнів, -торг, -пригніченість -прийняття. Вони описують можливі переживання від "не можу повірити" й "чому це сталося?" до думок "якби я могла щось змінити", глибокого смутку та поступового усвідомлення втрати. Але обов’язкового порядку немає. Почуття можуть змішуватися й повертатися. День, коли трохи легше, а потім знову боляче, -теж частина цього процесу. Час не стирає значення близької людини. Біль втрати може й через роки повертатися з колишньою силою. Поступово ми вчимося жити з ним, зберігати зв’язок у спогадах і знаходити місце для інших почуттів, стосунків та радості. Для кожного це відбувається у своєму темпі. Зараз опорою можуть стати маленькі, конкретні речі їжа, відпочинок, допомога з побутом, присутність людини, поруч із якою можна плакати або мовчати. Якщо хочеться - говорить про бабусю, згадуйте її слова, дивитися фотографії. Якщо потрібна пауза від переживань - дозволяти собі й її. Якщо ви майже не можете їсти, спати чи дбати про себе, варто звернутися до лікаря. Підтримку психолога також можна шукати вже зараз, без очікування, що спочатку треба впоратися самостійно. Вам не потрібно сьогодні знаходити сили на все подальше життя. Можна почати з того, щоб прожити цей день із чиєюсь підтримкою.

Вітаю вас! Я вам дуже співчуваю й розумію вас із власного досвіду. Я втратила бабусю у 2015 році, 11 років тому, і з часом цей біль трансформувався у пам’ять та вдячність за те, що вона була в моєму житті. Спочатку було дуже важко, але цей біль потрібно пережити, переболіти й виплакати, дозволяючи собі бути в ньому. Згодом прийде спокій. Не залишайтеся наодинці - звертайтеся по допомогу. Важливо говорити про свої почуття й плакати, усвідомлюючи, про що ці сльози.

Вітаю вас! Співчуваю вашій втраті. Втратити близьку людину, яка замінила батька й була опорою, справді дуже боляче. Ваше відчуття, що ґрунт пішов з-під ніг, цілком зрозуміле, зараз ви проживаєте горе. І якщо відповідати на ваше запитання, як пережити втрату, то найперше, що я хотіла б вам сказати: дозвольте собі горювати. Універсальних рецептів немає, кожен переживає втрату по-своєму, і те, що допомагає одній людині, іншій може не підійти. Минуло лише десять днів і це дуже мало часу, щоб звикнути до того, що людини, яка була такою важливою частиною вашого життя, більше немає поруч. Не вимагайте від себе зараз зібратися та повернути собі мотивацію, будувати плани й радіти тому, що раніше приносило задоволення. Поки що важливо не змушувати себе жити так, як раніше, а потроху вчитися жити в новій реальності. Якщо є можливість, не залишайтеся зі своїм болем наодинці, дозвольте собі бути поруч із тими, з ким можете мовчати, плакати, згадувати бабусю й говорити про неї стільки, скільки вам буде потрібно. Вам не потрібно зараз знаходити сили на все життя. Іноді достатньо знайти сили на сьогодні, подбати про себе, поїсти, відпочити, зробити щось необхідне. Мені дуже важливо вам сказати про ще один спосіб допомоги: у горюванні ви можете спиратися на власні сили й поступово проходити цей період самостійно, а можете звернутися по підтримку. Не обов’язково справлятися самотужки, щоб довести собі свою стійкість, робота з фахівцем може стати простором, де ви зможете не лише говорити про бабусю, згадувати її та оплакувати втрату, а й поступово знаходити новий спосіб зберігати зв’язок із нею. На жаль фізично людини вже немає поруч, але стосунки з нею не зникають безслідно. З вами залишаються спогади і те, що ви пережили разом, чого вона вас навчила, що дала вам і що з усього цього живе у вас сьогодні. Поступово образ бабусі може стати частиною вашого внутрішнього світу, джерелом тепла, опори й підтримки. З повагою до вас Карась Анжела, юнгіанська психотерапевтка