Розлучилась але все рівно прокручую в голові минуле. Як відпустити і припинити себе картати?

Вітаю. Хочу вас підтримати, бо дуже схоже на те, що 3 роки тому ви зробили саме так, як вважали правильним для себе і своїх дітей. Ви пишете, що колишній чоловік був турботливим батьком і одночасно з тим він заганяв родину у борги, створюючи напругу, яку відчували діти. Тобто вже трохи не сходиться . Ніхто не заважає йому і зараз бути турботливим батьком та доброю людиною, а от чоловіком для вас він напевно був не найкращим, тому ви і вирішили припинити грати в гру, правила якої вам нав’язали. Дуже схоже на те, що час, проведений в напрузі і страху перед колекторами, на жаль, не пройшов безслідно і коли після розлучення з’явилася можливість видихнути, то тіло «наздогнали» безсоння і тривожний розлад. Ви молодець, що звернулися до психіатра і приймали пігулки. Втім пігулки працюють з наслідками, але не з причинами. Ви пишете, що немає з ким поговорити на цю тему в реальному житті і це дійсно сумно, бо підтримка подруг і близьких людей була би прям на користь. Якщо ви самі не розкриваєтесь їм, щоб не напружувати, то може спробуйте показати і вразливу свою сторону комусь з близьких. Такою близькою людиною, підтримкою та опорою тимчасово може стати і психотерапевт. Зараз, відчуваючи себе самотньою і потребуючи близькості, ви схоже почали ідеалізувати свої минулі стосунки з чоловіком, шукаючи опору в минулому. Це лише спогади і то можливо відредаговані пам’яттю в кращу сторону. А опору варто шукати в вашому попередньому досвіді, теперішньому, сенсах, самореалізації, ваших здібностях і ще багато в чому але точно не в фантазійних стосунках, яких вже не буде. Я вперше вийшла заміж за місяць до свого 37-річчя, тому в 38 точно і любов, і щастя ще можливі попереду. Вам зараз варто побудувати здорові стосунки в 1-у чергу з собою і, звісно, це цілком окей, що ви відчуваєте потребу в близьких довірливих стосунках, бо людині вони в принципі потрібні 🫶

Вітаю! Коли людина безконтрольно грає в азартні ігри, це називається залежністю "лудоманія". З цим важко впоратись без психіатричної і психологічної допомоги. Ви пройшли важкий шлях, і зараз ви відчуваєте провину, що наче як не впорались, хоча насправді якщо сама людина яка залежна від ігор, цим не переймається, то близьким людям це тим паче не під силу, тому що це має бути рішення саме залежного, звернутися за допомогою. Ви пишете, що в нього є нові відносини і картаєте себе, що зробили не достатньо, але насправді ніхто не знає, що це за відносини і як вони складуться в майбутньому. Тут варто працювати над своєю самооцінкою і самоцінністю, щоб відчути, що ви важливі в першу чергу для себе. Зрозуміли себе і стали поважати себе. Якщо відчуєте, що потрібна допомога, звертайтесь в особисті повідомлення. Працюю в методі юнгіанського аналізу.

Вітаю. Хочеться вас підтримати. Ви велика розумниця, що змогли вийти із співзалежних стосунків. Ігроманія — це хвороба, залежність, і ви не могли змінити чи вилікувати іншу людину, як би сильно не хотіли їй допомогти. Мені здається, ви зробили саме те, що було найправильніше - пішли з хворих для вас і дітей стосунків і обрали себе та своє життя. У вас ще дуже багато попереду. А цей травматичний епізод вашого життя з часом може залишитися досвідом, який ви зможете переосмислити, прожити й залишити в минулому. І нехай попереду буде значно більше теплих і приємних спогадів.

Добрий день! Знаєте, що мені захотілося вам сказати після прочитання вашого допису? Будь ласка, не знецінюйте себе за те, що пішли. І не вимагайте від себе, щоб через три роки ви вже обов'язково були щасливі, відновлені й готові до нового життя. Ми часто думаємо, що після розлучення найважче - наважитися піти. Але іноді найскладніше починається потім. Коли більше не потрібно щодня розв'язувати проблеми у стосунках, з'являється простір для себе. І раптом виявляється, що ми не знаємо, що з цим простором робити. Що нам самотньо. Що ми сумуємо навіть за тим, від чого самі вирішили піти. І це зовсім не означає, що ви помилилися. Ви можете пам'ятати, яким чудовим чоловіком він був, любити його хороші риси, сумувати за вашими спільними святами й водночас розуміти, що життя з його залежністю, таємними кредитами й постійною тривогою було для вас нестерпним. Хороші спогади не скасовують поганого досвіду. А любов до людини не зобов'язує залишатися у стосунках, які руйнують ваше життя. Ви пишете, що він добрий чоловік і турботливий батько. Я не сумніваюся, що у ваших стосунках було багато хорошого. Але ви пішли не тому, що забули про це хороше. Ви пішли, тому що більше не могли жити так, як жили. І мені здається, зараз ви ніби порівнюєте своє сьогодення з найкращими моментами вашого минулого. У минулому залишилися свята, поїздки, жарти й відчуття сім'ї. А в теперішньому - робота, побут, самотні вечори й тривога. Не дивно, що минуле здається привабливішим. Але спробуйте запитати себе: я сумую саме за тим чоловіком і тим життям, яке в мене було? Чи за відчуттям, що я комусь потрібна, що мене обіймуть, що поруч є людина, з якою можна розділити відповідальність за життя? Це різні речі. І якщо вам бракує любові, близькості, підтримки й відчуття безпеки, це не означає, що повернути їх можна лише через повернення в минуле. Ще хочу сказати про ваші думки, що життя вже позаду. Вам 38. Ви не запізнилися. Ви не втратили свою єдину можливість бути коханою. Але, можливо, зараз вам потрібно не змушувати себе терміново починати нове життя, а потроху повертати собі старе запитання: «А чого хочу я? Не для дітей, не для чоловіка, не тому, що треба. А саме я?» Починати можна з маленьких речей. Зустрічі, якої ви давно хотіли. Заняття, на яке ніколи не вистачало часу. Знайомства з новими людьми. З дозволу собі відпочивати, не заслуживши цього попередньо виконаними справами. Я пишу вам усе це не лише як психолог, а й як жінка, яка сама проходила через розлучення та відновлення свого життя. У 40, з трьома маленькими дітьми. Саме про цей досвід я зараз пишу у своїй книзі «Рік потому, або Під яким плотом пропадають розлучені жінки». Це не інструкція про те, як правильно розлучатися чи швидко забути колишнього. Це мої роздуми про життя після розлучення, про самотність, свободу, страхи й поступове повернення до себе. Я згадала про неї, прочитавши ваш допис, тому що мені хочеться, щоб жінки, які проходять цей шлях, знали: те, що зараз болить, не обов'язково залишиться з вами назавжди. Бережіть себе. І не карайте себе за те, що вам досі боляче. ❤️

Іноді найважче після розлучення — не піти від людини, яка завдавала болю, а внутрішньо дозволити собі більше до неї не повертатися. Ви пішли, але, схоже, частина вас досі живе в тих стосунках: прокручує спогади, шукає власні помилки, запитує себе, чи можна було щось змінити. І поки ви подумки намагаєтеся врятувати минуле, ваше сьогодення ніби проходить повз. Але ви не зобов’язані все життя розплачуватися самотністю за рішення, яке колись прийняли, намагаючись урятувати себе й дітей. На психотерапії ми можемо поступово розібратися, чому вас досі тримає минуле, звідки береться провина, як повернути відчуття власної цінності та знову навчитися будувати життя, у якому є місце не лише обов’язкам, а й вашим бажанням, близькості та любові. Вам 38. Ваше життя не закінчилося. Але вам не потрібно чекати, поки біль мине сам собою, щоб нарешті почати жити для себе. Якщо ви впізнали себе в цій історії, можете написати мені в особисті повідомлення. Ми обговоримо ваш запит і можливість індивідуальної роботи. Вам теж можна бути тією, про кого дбають. 🤍